Такі відчуття міг би мати глядач......

«Кожного разу це диво. Усі ці турботи, уся ця ненависть і всі ці бажання, усі ці розпачі, увесь цей рік із його вульгарностями, дрібними й великими подіями, усе це життя, в якому ми плентаємося, сповнене криків і сліз, сміху, боротьби, розривів, розчарованих сподівань і несподіваних шансів; все це раптом зникає, коли хористи починають співати. Хід життя потопає у співі. Раптом виникає відчуття братерства, глибокої солідарності, навіть любові, і це розмиває потворність повсякденності у досконалій єдності. (...) Коли хор замовкає, усі аплодують, обличчя сяють, а хористи променисті. Це так прекрасно. Зрештою, я замислююся, чи не є справжнім рушієм світу саме спів». (уривок із роману «Елегантність їжака» М. Барбері.)